Помилка
  • JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 51

Максим Магда: трішки лікбезу про секс і розписки

Деталі
Категорія: Новини
Дата публікації: Середа, 16 січня 2019, 14:28
Перегляди: 263
Share

image1Ми вже писали, що з 11 січня набули чинності зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, які покликані частково реалізувати положення Стамбульської конвенції та стосуються захисту від сексуального та домашнього насильства. Це спричинило велику кількість міфів, зокрема щодо необхідності письмової згоди на секс.

Фахівець з правознавства Регіонального центру з надання БВПД у Херсонській області Максим Магда спростовує ці міфи, якими «обріс» новий закон. Пост нашого колеги у ФБ не залишився непоміченим - українські інтернет-видання, у тому числі ФОРПОСТ, Радіо Свобода, ZIK, ВВС, ЕСПРЕСО опублікували роз´яснення правозахисника, з якими ми також знайомимо наших читачів.

image2- Дуже шкода, що чимало людей вірять недостовірній інформації, не заглиблюючись у сутність питання і не перевіряючи першоджерела. Саме так у масовій свідомості абсолютно добру справу можна перетворити в кращому випадку на недолугі жарти. Тож спробую внести трохи ясності і розвіяти деякі міфи. Я намагатимусь уникати юридичної лексики, тож очікую на критику від колег.

Міф 1. «Раніше можна було сексом займатись, коли заманеться, а тепер згода потрібна»

Згода потрібна була і раніше, інакше не існувало б відповідальності за зґвалтування, примушування до вступу у статевий зв’язок і ряд інших схожих злочинів. Якщо особа не хоче мати інтимних стосунків, то як її можна переконати? Звісно, застосовуючи певний примус – фізичну силу, залякування, різні погрози, наприклад, звільнити з роботи, вигнати з будинку на вулицю з дитиною на руках і т.д. Ще можна напоїти до втрати свідомості, накачати таблетками, скористатись безпорадним станом. Так от, за все це існувала кримінальна відповідальність і раніше.

У чому ж зміни? З практичної точки зору вони не такі вже й кардинальні, як здається. Поява в законі терміну «добровільна згода» фактично додатково роз’яснює одним: «Якщо особа не бажає – залиш її в спокої!», а іншим: «Якщо я не бажаю – ніхто не має права мене примушувати». Останнє правило, наприклад, дуже підходить для випадків домашнього насильства, коли і кривдник, і постраждала особа не розуміють, що секс без згоди – це зґвалтування, а не подружній обов’язок. Але так було і до 11 січня, просто про це мало хто говорив.

До речі, якщо особа погодилась на інтимні стосунки через обіцянку, наприклад, одружитись, поїхати разом на Мальдіви і т.д., то тут маємо добровільну згоду.

Міф 2. «Згода має засвідчуватись документально»

Вимушений розчарувати любителів недолугих жартів, але ніяких угод, актів, розписок і т.ін. закон не передбачає. І свідки також не потрібні. Головне у стосунках – відсутність примусу.

Міф 3. «Я не зможу довести, що все було добровільно. Вона у будь-який момент зможе написати на мене заяву в поліцію і мене посадять»

Насправді щось доводити – це справа виключно правоохоронних органів, причому справа непроста, оскільки, на щастя, презумпцію невинуватості ще ніхто не скасовував. І доводити вони мають не лише факт інтимного зв’язку між партнерами, а й відсутності згоди. Тобто усе те саме, чим поліція займалась і до 11 січня. До речі, факт примусу довести часом дійсно неможливо, через що багато реальних ґвалтівників уникало відповідальності. На жаль, ніхто не застрахований і від судових помилок – знаю від колег кілька історій (більш, ніж 15-річної давнини), де справи явно були сфабриковані. Як бачимо, новий закон тут ні до чого.

Щодо заяви, то і від неї ніхто не застрахований. Але, по-перше, їх не соромились безпідставно писати і раніше, по-друге, факт написання заяви ще не означає автоматичного притягнення до відповідальності, а, по-третє, ніхто не скасовував кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин (хоч, будьмо відвертими, за це притягують вкрай рідко).

Міф 4. «Цей закон писали феміністки»

Закон однаково захищає як жінок, так і чоловіків. Звісно, що постраждалими від насильницьких дій у більш, ніж 90 відсотках випадків, є жінки. Але це не означає, що той маленький відсоток також не потребує законодавчого захисту. До речі, про дітей також не забули, але то окрема тема.

Міф 5. «Цей закон взагалі не потрібен»

Моя суб’єктивна думка – закон дуже потрібен, навіть якщо на практиці все залишиться по-старому. Адже в першу чергу він допомагає розвіяти дикі поняття і стереотипи на кшталт «Подружній обов’язок», «У всьому маєш слухатись чоловіка», «Раз одягла міні і прийшла на дискотеку, значить не проти поїхати до мене додому», «Сама у всьому винна» (перелічив лише самі невинні). Я за рівноправ’я і права людини, бо в державі, де їх дотримуються на всіх рівнях, у тому числі на рівні особистої свободи, панує добробут і безпека. Перевірено історією.